У
культурі практично будь-якого народу є речі, які яскраво відображають його
особливу національну традицію. Вишиванка
- яскравий приклад і підтвердження
цьому. Історія вишиванки своїми витоками сягає в незапам’ятні часи. Ще за свідченням
знаменитого давньогрецького історика, географа і мандрівника Геродота,
елементами вишиванки був прикрашений одяг скіфів, які проживали в наших землях
в період VIII ст. до н. е. - IV ст. н. е.
День вишиванки - поки ще не офіційне і
відносно нове народне свято, покликане до сприяння єдності і культурного
відродження всього багатонаціонального українського народу. Воно відзначається
в третій четвер травня.
Ідею акції
«Всесвітній день вишиванки» у 2006 році запропонувала студентка факультету історії,
політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету
імені Юрія Федьковича Леся Воронюк.
Українська
вишивка – це найбільш улюблений вид народної творчості українського народу, це
його краса та гордість. Вишивка – це схвильована розповідь про думки та почуття
людини, поетичне осмислення природи, світ натхненних образів, що сягають своїм
корінням далекого минулого. В Україні вишивка здавна була неодмінним атрибутом
народного побуту, святкових обрядів, як традиційна окраса селянського житла та
одягу. Нею прикрашали рушники, сорочки, чоловічі пояси, жіночі фартухи та спідниці.
Вишиванням на Україні займалися майже виключно жінки. Для цієї роботи використовувалась кожна зручна нагода: досвітки та вечорниці, на які дівчата збиралися довгими осінніми та зимовими вечорами, і години відпочинку від польових робіт.
Готуючись вийти заміж, кожна дівчина, зазвичай, повинна була мати багато різних вишиванок. Більш заможні дівчата готували собі по 50, 80, а іноді й понад 100 сорочок з тонко виробленого і вибіленого полотна: для буденної роботи, свята, посагу, на весілля, навіть на смерть, тобто для потреб протягом усього життя. Дівчата змагалися між собою в майстерності вишивання. Одяг був свого роду характеристикою майстерності дівчини, її працьовитості.
Вишиванням на Україні займалися майже виключно жінки. Для цієї роботи використовувалась кожна зручна нагода: досвітки та вечорниці, на які дівчата збиралися довгими осінніми та зимовими вечорами, і години відпочинку від польових робіт.
Готуючись вийти заміж, кожна дівчина, зазвичай, повинна була мати багато різних вишиванок. Більш заможні дівчата готували собі по 50, 80, а іноді й понад 100 сорочок з тонко виробленого і вибіленого полотна: для буденної роботи, свята, посагу, на весілля, навіть на смерть, тобто для потреб протягом усього життя. Дівчата змагалися між собою в майстерності вишивання. Одяг був свого роду характеристикою майстерності дівчини, її працьовитості.
Давайте ж
цінувати і берегти прекрасні національні звичаї! Давайте шанувати і пропагувати
свій красивий український символ!
З Днем
вишиванки!
Алєбастрова С.В., вихователь ДНЗ «Золота рибка».